!
тест
ТЕСТ
Сайт працює в тестовому режимі

Історія міста

 

Сучасне м. Запоріжжя веде своє коріння від заснування м. Олександрівськ. Заснування міста Олександрівська прийнято пов’язувати з будівництвом фортеці - Нової Дніпровської укріпленої лінії. Указ про її створення було підписано Катериною ІІ в травні 1770 р. Планувалося будівництво 7 фортець, що повинні були розташовуватися від Дніпра по річкам Конці, Берді до Азовського моря. Найбільш значущими були фортеці Олександрівська – на Дніпрі та Петрівська – на узбережжі Азовського моря.

Будівництво Олександрівської фортеці розпочалося в серпні 1770 р., коли сюди прибула інженерна команда  під командуванням підполковника Фредерздорфа та землекопачі. Відповідно до плану недалеко від Дніпра, на березі річки Мокрої Московки, було закладено фортечні споруди та місто. До настання зими побудували будинки для офіцерів, землянки для солдатів та робітників. Зима того року була холодною, тому на опалення та на будівництво вирубали старі дуби по берегах. Весною ж після розлиття річок виявилося, що місце для фортеці вибрали невдало, і її вирішили побудувати ближче до річки Сухої Московки.

Фортеця займала площу в 105 десятин і розташовувалася на території, яка обмежується сучасними вулицями Шкільною, Фортечною, проспектом Соборним і доходила до сучасного трампарку. Споруда представляла собою багатокутну зірку, створену земляними насипами-валами, під захистом яких власне і розташовувалися військові споруди. На озброєнні фортеці було 137 гармат. На території фортеці були збудовані декілька кам’яних та дерев’яних будинків для офіцерів, будівлі канцелярії, 8 казарм для солдатів, шпиталь, аптека, продовольчі та збройові сховища. В 1772 р. тут було відкрито похідну церкву-намет в ім’я Святого Георгія Побідоносця. В 1789 р. на кошти військових в казенному будинку було відкрито Олександро-Невську церкву. Фортеця стала місцем, де зупинялися військові частини, що пересувалися на південь, сюди засилали колодників на каторжні роботи. З 1770 р. в фортеці знаходилися інженерна команда, прикордонний батальйон. Тут діяв лазарет, під час російсько-турецьких воєн розгортали шпиталі, працювали аптека, батальйонна школа. З 1776 до 1784 рр. тут розташовувалася митниця, з 1785 по 1798 рр. – поштова дистанція.

На місці, де була закладена перша фортеця було засноване поселення, яке спочатку мало статус форштадту, потім посаду, а в 1806 р. отримало статус повітового міста. За назвою фортеці цей населений пункт отримав назву Олександрівськ. В 1773 р. інженерною командою в Олександрівську було побудовано церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. В 1788 р. вона була вже в аварійному стані, її розібрали та збудували на тому ж місці нову, дерев’яну. Вона діяла до 1886 р., коли на її місці звели новий кам’яний Покровський собор.

З 1785 р. справами міста керувала Ратуша – перша міська установа. На чолі стояв бургомістр. Міські жителі спочатку називали його «городовий отаман». Йому були підпорядковані два ратмани, громадський староста, два «словесних» судді та міський маклер. Канцелярія складалася з секретаря та двох суддів.

На початку ХІХ століття в посаді нараховувалося 387 дворів, з них 71 належав чиновникам, військовим, духівництву, 20 – купцям, 246 – міщанам, 50 – поселянам. Головною статтею прибутків міста були податки з торгівлі. Традиційно в місті проводилося чотири ярмарки Сретенська, Георгіївська, Петропавлівська та Покровська.

В 1838 р. в місті було 664 дерев’яних будинки та 4 кам’яних. Крім Покровського собору існувала ще й дерев’яна синагога. Населення складалося з 2 569 осіб, з них купців було 111, міщан та посадських – 963. В місті було 6 вітряків, 4 бойні, 24 крамниці, 4 шинки, 1 винна крамниця. Працювало 59 ремісників. Прибуток міста складав 4,5 тис. рублів. В місті діяло повітове училище, лікарня.

В 1856 р. в Олександрівську вже працювали 2 цегляних заводи, 5 кузень, відкрилися 5 заїжджих дворів та ін. Після ліквідації кріпосництва у 1861 р. царський уряд здійснив деякі реформи, серед яких була й реформа міського самоврядування. Розпорядчим органом міської влади Олександрівська була міська Дума, вибори до якої проводились на основі майнового цензу – виборче право діставали лише ті городяни, майно яких було оцінене більш ніж у 300 карбованців. Думою обирався її виконавчий орган – міська Управа. Діяли місцеві органи самоврядування під наглядом МВС, обиралися на 4 роки. Очолював Думу та Управу міський голова. Займалися питаннями розподілу міських земель, міського будівництва, благоустрою міста, розвитку торгівлі та промисловості. Управа займалася оцінкою землеволодінь, оподатковувала їх, розглядала питання стосовно міського бюджету, проводила санітарний нагляд, керування лікувальними та освітніми установами міста.

У 1873 р. через м. Олександрівськ було прокладено залізницю, було відкрито рух по гілці Лозово-Севастопольської залізниці. Влітку 1874 р. була відкрита залізнична ділянка Олександрівськ – Мелітополь, продовжена наступного року до Сімферополя. Крім того, через місто Олександрівськ пройшла й Катерининська залізниця. Таким чином, місто стало важливим вузлом на перехресті двох залізничних розв’язок – північ-південь та схід-захід. На початку  XX ст. у залізничних майстернях працювали 1,5 тис. осіб.

Завдяки вигідному географічному розташуванню, Олександрівськ не залишився осторонь торгівлі. У 50-ті рр. XIX ст. у місті існували дві пристані купців у гирлі ріки Московки. Через Олександрівську пристань велася активна торгівля зерном, цукром, лісом та іншими товарами. У 1901 р. в Олександрівську нараховувалося 406 торговельних закладів з річним прибутком 4 333 900 крб. Щорічно в місті проводили три ярмарки, найбільшою популярністю користувався Покровський.

З 1885 до 1907 рр. кількість населення міста збільшилася у 5 разів, сума міського бюджету – у 10 разів. Головними галузями промисловості були сільськогосподарське машинобудування та ливарне виробництво. В 1911 р. до складу міста включили менонітську колонію Шенвізе, де було сконцентровано заводи з виробництва сільськогосподарських машин. Продукція цих підприємств була відома далеко за межами регіону. В 1916 р. в Олександрівську почав працювати завод Акціонерного товариства електромеханічних споруд «ДЕКА».

Наявність покладів глини сприяла розвитку цегляно-черепичного виробництва. Значний розвиток отримало млинарство.

Наприкінці  XІX – на початку XX ст. у м. Олександрівську працювало 5 банків: міський громадський банк, відділення Державного банку та інші відділення акціонерних комерційних банків.

В Олександрівську нараховувалось 11 готелів, що мали гучні назви: «Європейський», «Лондон», «Континенталь», «Бристоль», «Харбін», «Гранд-Отель», «Центральний» та ін. При цих закладах діяли ресторани. Менш вимогливі гості міста могли отримати притулок в заїжджих дворах і харчуватися в трактирах.

Ще наприкінці ХІХ ст. перед мешканцями міста гостро стояла проблема водопостачання. Більша частина городян користувалася послугами візників, що у діжках привозили воду з Дніпра. Деякі мали криниці. Але якість цієї води не відповідала ніяким санітарним нормам. Тому в 1894 р. міська влада підписала договір з інженером С. Лизловим на будівництво міського водопроводу. Каналізація в місті з’явилася тільки за радянських часів.

9 березня 1910 р. розпочалося будівництво міської електростанції, яка запрацювала в 1911 р. Центральні вулиці міста отримали електричне освітлення. Електричні проводи потяглися до учбових закладів, лікарень, приватних будинків.

Перевезення городян здійснювали приватні візники. Для регламентації їхнього промислу в 1908 р. міською управою була встановлена вартість на пасажирські перевезення: від 30 копійок до 1,5 карбованців залежно від маршруту. Але не всім мешканцям міста були по кишені такі поїздки. Тому в 1912 р. одна з мешканок міста запропонувала вести перевезення пасажирів лінійками – парокінними десятимісними візками на гумовому ходу. Ціна за проїзд складала 7 – 8 коп. з дорослого та 4 коп. з дитини. В 1908 р. в місті з’явилися перші автомобілі.   

Медичну допомогу мешканцям міста надавали міські, земські та приватні лікарі, міські акушерки. У 1894 р. почала працювати залізнична лікарня, що мала 4 відділення. Міської лікарні довгий час не було. На вулиці Соборній в пристосованому приміщенні працювала земська лікарня. В 1913 р. для неї збудували новий корпус, що і зараз використовується як медичний заклад (сучасна дитяча обласна лікарня). На розі Миколаївської та Покровської вулиць в 1910 р. відкрилася приватна лікарня Бера (сучасний 1-й пологовий будинок). З 1907 р. на вулиці Соборній розпочала роботу єврейська лікарня (зараз 1-а міська лікарня Олександрівського району Запоріжжя).

В 1808 р. в м. Олександрівську було відкрито повітове училище. В 1859 р. тут працювали три учбові заклади: повітове та парафіяльне училища, пансіон шляхетних дівчат. В 1869 р. почало працювати чоловіче училище, а з 1872 р. – жіноче. В 1908 р. в місті функціонували вже 23 учбові заклади. Середню освіту давали: міська жіноча гімназія, середнє семикласне механіко-технічне училище, комерційне училище, приватна жіноча гімназія Павленко, чоловіча гімназія. Працювали два міських народних училища, сім міських початкових народних училищ, що були засновані в період 1884 – 1913 рр.  При церквах діяли церковно-парафіяльні училища. В Олександрівську діяла лютеранська школа, менонітське училище в Шенвізе. Єврейське населенні міста навчалось в Талмуд-Торі, змішаному училищі Рабіновича та восьми хедерах. Залізничні училища були представлені двокласним – при станції Олександрівськ Південної залізниці та однокласним – при станції Олександрівськ Катерининської залізниці.

  Населення Олександрівська безупинно зростало: у 1861 р. – 3 000 мешканців, у 1894 р. – 17 000, у 1908 р. – 35 000 осіб. В травні 1917 р. кількість мешканців зросла до 58 508 жителів, що було пов’язане з переміщенням людей з західних губерній через воєнні дії.

З початку XX ст. в Олександрівську почалося піднесення культурного життя. Стали популярними театральні вистави, що були публічними й демонструвалися при великому зібранні народу на ярмарках і у міському саду, який в нашому місті розташовувався у квадраті між вулицями Гоголівською, Жуковською, Тургенівською та Дніпровською. Заїжджі трупи давали вистави в театрі Мовчановської. Приваблювали публіку і культурно-просвітницькі заходи Товариства тверезості, що активно працювало в місті. Широку популярність дістають кінематограф та біограф. Так у місті були відомі приватні  кінотеатри «Лотос» і «Колізей» та біографи: в Народному домі й біограф А. Фільцера «Чари» на 170 місць. В 1908 – 1909 рр. у місті був відкритий сінематограф Лизлова на розі вулиць Троїцької та Катеринославської (сьогодні Троїцька та Поштова). Сінематограф під відкритим небом знаходився також й у міському саду.

Перша світова війна виявилася фатальною для Росії. І хоч у Європі розпалися ще 2 імперії, найбільше крові пролилося саме на територіях, що на початку війни підпорядковувалися російському уряду. Вже у 1916 р. в Олександрівську фіксується дефіцит на основні споживчі товари та зростання ціни на них. Невдоволення приводить до революційного вибуху. На українських територіях постає національно-визвольний рух. І та ІІ Універсали Української центральної радо були підтримані велелюдним мітингом на площі поруч з колишнім парком Південної залізниці. Захоплення влади більшовиками було засуджене міською управою. Більшовицькі війська починають похід проти УНР. Першу атаку на місто було відбито в боях 12 – 15 грудня 1917 р. Тим не менш 10 січня 1918 р. більшовики отримали перемогу, до міста прийшла Радянська влада. З її приходом починаються утиски підприємців.

З 18 квітня до середини грудня 1918 р. місто підпорядковувалося українським органам влади. Потім ним знову оволоділи більшовики, які були вибиті денікінцями 10 липня 1919 р. Наступний більшовицький період тривав з 5 січня до початку серпня 1920 р. Врангелівські війська не протрималися в Олександрівську довго і 23 жовтня 1920 р. Радянська влада встановилася в місті надовго.

З утворенням у липні 1920 р. Олександрівської губернії, повітовий центр перетворюється на губернське місто. Олександрівська губернія об’єднала в собі Бердянський, Мелітопольський, Олександрівський повіти та Хортицьку, Кічкаську волості Катеринославського повіту.

1921 рік приніс Олександрівську нове ім’я. Так повітове місто було перейменоване на Запоріжжя, а Олександрівська губернія на Запорізьку. Втім, вже 1 грудня 1922 р. Запоріжжя приєднали до Катеринославської губернії.

Природні умови навколо міста сприяли будівництву велетенської гідроелектростанції. Цей факт, вкупі з наявністю транспортних артерій та положенням між криворізькою рудою та донецьким вугіллям співпало з прагненням влади індустріалізувати країну. Поруч планується будівництво потужної промислової площадки, в першу чергу - металургійних заводів. В березні 1927 р. починається будівництво ДніпроГЕСу, а вже за п’ять років станція видає перший струм. Паралельно йшло будівництво заводів. За роки довоєнних п'ятирічок Запоріжжя перетворилося на велике індустріальне місто. Символом індустріалізації не тільки Запоріжжя, а й всього Радянського Союзу стала Дніпровська гідроелектростанція. За цей проміжок часу у місті були споруджені великі промислові підприємства індустріально-промислового комплексу м. Запоріжжя, до якого входило кілька заводів, зокрема, завод листових сталей (сьогодні – ПАТ “Запоріжсталь”), коксохімічний, алюмінієвий, феросплавів, завод інструментальних сталей (тепер – ВАТ “Дніпроспецсталь”), моторобудівний завод (тепер – ПАТ «Мотор Січ»). Відтак у довоєнні роки Запоріжжя стає одним із центрів з виробництва чорних та кольорових металів, важкої промисловості та електроенергетики Радянського Союзу. Величезне значення запорізької промисловості, її роль у забезпеченні обороноздатності, розвитку економіки країни неможливо переоцінити. Потужна промисловість зробила Запоріжжя обласним центром 10 січня 1939 р.

Восени 1939 р. почалася Друга світова війна. Не оминули ці страшні події і Запоріжжя, захисники і громадяни якого продемонстрували зразки героїзму, мужності, стійкості і самопожертви.

З початком війни у Радянському Союзі була оголошена загальна мобілізація дорослого чоловічого населення 1905-1918 років народження. У перші ж дні війни десятки тисяч запоріжців вступили до лав Червоної армії. У липні 1941 року у Запоріжжі почалося формування 274-ї стрілецької дивізії.У містах і селах області для допомоги армії почали створюватися добровольчі підрозділи різного призначення. Формувалися загони протиповітряної оборони, які повинні були швидко ліквідувати наслідки авіаційних ударів.  У серпні-жовтні сотні тисяч громадян Запорізької області будували оборонні укріплення. Збудовані запоріжцями протитанкові рови, траншеї з бліндажами і спостережними пунктами простягнулися на багато кілометрів на правому та лівому берегах Дніпра.

Запорізькі підприємства з самого початку війни почали працювати на обороноздатність міста на країни.На підприємствах постійно зростали обсяги випуску продукції військового призначення. Незважаючи на складні умови, значно розширив асортимент високоякісних сталей „Дніпроспецсталь”. На заводі освоїли випуск сталі для авіаційної промисловості. Удосконаливши технологію виробництва, на швидкісні методи випуску сталі перейшов завод „Запоріжсталь”. На випуск військової продукції переорієнтувалися всі машинобудувні заводи міста. Моторобудівний завод з перших днів війни перейшов на 12-годинну зміну.

На початковому етапі війни Червона армія зазнала значних невдач. Фронт швидко пересувався на схід. Вже наприкінці липня – на початку серпня 1941 року німці захопили райони, що межували з Запорізькою області. Перше бомбардування Запоріжжя німецька авіація здійснила вже 22 липня. У бій з ворожою авіацією вступили батареї 16 зенітно-артилерийського полку, який наприкінці липня – на початку серпня 1941 року відповідав за протиповітряну оборону міста.

У серпні почалися запеклі бої на підступах до Запоріжжя. 18 серпня 1941 року німецьким військам вдалося прорвати оборону частин Червоної армії західніше Запоріжжя і захопити правобережну частину міста і острів Хортиця. Німецькі війська розпочали гарматно-мінометний обстріл лівобережної частини Запоріжжя, перш за все Дніпрогесу і промислової зони. Надвечір 18 серпня радянськими військами, через загрозу прориву німецьких військ, було підірвано греблю Дніпрогесу, що призвело до великих людських жертв.  Лінія зіткнення стабілізувалася на півтора місяці. Протягом цього періоду була евакуйована значна частина обладнання промислових підприємств, що  була вивезена на Схід держави.

3 жовтня радянські війська були змушені відійти і наступного дня німецькі солдати зайшли до міста. Весна 1942 р. була страшною. Масові розстріли забрали життя багатьох мешканців. У травні у місті залишилося всього близько 103 тис. мешканців. Так тривало до осені 1943 р., допоки не розпочалося визволення міста від нацистських загарбників. Перша спроба прорвати німецьку оборону на Запорізькому плацдармі була здійснена вже 1-2 жовтня 1943 року. Однак цього разу німецьким військам вдалося утримати свої позиції. Почалася підготовка нового штурму. Наступ на Запоріжжя відновився 10 жовтня і вже не припинявся до повного визволення лівобережної частини міста.

Вирішальний наступ радянських військ на Запоріжжя розгорнувся в  ніч з 13 на 14 жовтня. Розпочалося визволення міста Запоріжжя. Цього разу німецьке командування вдалося захопити зненацька. Великі нічні бої досить часто відбувалися на радянсько-німецького фронті. Однак бої за Запоріжжя стали прикладом першого нічного штурму великого міста силами кількох армій.

Після потужної артилерийської підготовки в атаку на ворожі позиції пішли радянські танки з включеними фарами. На броні танків розташовувались десантники. На світанку 14 жовтня радянські війська  вийшли на околиці міста. Окремі підрозділи увірвались на міські вулиці і вели там бій.

Першими до міста увірвались танкісти 39-ї танкової бригади та бійці 59-ї гвардійської стрілецької дивізії. Танк лейтенанта Миколи Яценка першим прорвався до міста, екіпаж танку знищив 4 ворожих танки, кілька вогневих точок, понад 100 гітлерівців, захопив міст через р. Мокру Московку. Важко поранені танкісти до останньої хвилини вели вогонь по гітлерівцям. За проявлену мужність М. Яценку посмертно було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. У другій половині дня 14 жовтня 1943 року сильно укріплений Запорізький лівобережний плацдарм, на який німці покладали великі надії, перестав існувати. У лівобережній частині міста не залишилось жодного ворожого солдата.

Це була не рядова подія в перебігу війни. У результаті німці втратили ключовий плацдарм, з якого збиралися контратакувати радянські війська на Лівобережжі.

У ході боїв за місто ворог втратив понад 23 тисячі солдат і офіцерів, 160 танків і самохідних гармат, 430 гармат і мінометів, багато іншої бойової техніки. Це був перший успішний приклад нічного танкового штурму великого міста. Пізніше цей досвід був використаний при штурмі Зеєлівських висот під час взяття Берліну.

14 жовтня радянські війська визволили лівобережну частину Запоріжжя. Однак Запоріжжя ще достить довго продовжувало залишатися фронтовим містом. Розгромлені на лівобережжі німецькі війська закріпились на правому березі Дніпра та о. Хортиця. Лівобережна частина міста знаходилась під постійним артилерійським обстрілом.

В ніч на 25 жовтня почалося форсування Дніпра у межах міста. Проти ночі 26 листопада ворога відкинули з прибережної смуги правого берега між селами Розумівка та Біленьке. Тоді ж вдалося врятувати від повного знищення Дніпровську ГЕС. Німці підірвали будівлю станції та підготували греблю Дніпрогесу до вибуху. Знищити греблю німцям завадили радянські розвідники та сапери. Командування фронтом доручило врятувати греблю воїнам 203-ї, 244-ї дивізій, 19-го окремого гвардійського батальону мінерів. Виконати важливе завдання зголосилися добровольці. Під прицільним вогнем противника вони змогли знайти і знешкодити дріт, який вів до вибухівки. Для увічнення пам'яті бійців, які загинули у боях за греблю, на могилі Невідомого солдата біля головного входу до гідростанції споруджено пам'ятник.

Майже весь грудень тривали бої і на кінець місяця контроль над правобережною частиною перебрали радянські війська.

Після перемоги розпочалася відбудова господарства, до руйнування якого призвела війна. У 1947 р. Дніпрогес дав перший післявоєнний струм, були відвантажені перші партії холоднокатаного сталевого листа.

На середину 50-х років настає період відносної стабільності. З’являються нові галузі – виробництво трансформаторів та титану.

18 листопада 1960 р. з конвеєра почали зходити перші малолітражні автомобілі «Запорожець». З 60-х років Запоріжжя зростає територіально. Будуються нові мікрорайони, населення швидко зростає. Порівняно з довоєнними часами, росте виробництво, науковий потенціал, добробут населення.

На початку 80-х років вкрай розбалансована економіка увійшла в піке, яке завершилося розпадом СРСР.

Наразі місто Запоріжжя — один з найбільших адміністративних, індустріальних і культурних центрів півдня України.

Опубліковано: 05.06.2017 00:00