- Коли ми створювали цей шелтер, планували задовольнити всі потреби людей. Базові: їжа, тепло, питна вода, гаряча вода, щоб вони могли помитися. І вже далі одяг, взуття, гігієна. Все те, що людина потребує для початку. Бо приїжджають люди голі, босі, які вирвалися з пекла. В них немає зовсім нічого, навіть білизни на зміну, все це ми можемо також надати, - розповіла волонтерка Катерина Чернова.

Нині у шелтері можуть розміститися не більше 100 осіб. Кожного дня з’являються нові евакуйовані з населених пунктів, де тривають бойові дії. Вимушені переселенці можуть затриматися у штабі на тиждень, далі волонтери допомагають виїхати в інші міста та країни, знайти квитки, обрати кращий напрямок.

На базі шелтера створили дитячий куточок, де професійні аніматори Запоріжжя проводять з малечею ігротерапію, спрямовану на заспокоєння та адаптацію до нових умов.

Гуманітарному штабу на допомогу приходять волонтери, підприємці, які можуть забезпечити евакуйованих усім необхідним, громадські та благодійні організації, Запорізький центр молоді та запоріжці, які глибоко співчувають вимушеним переселенцям. Наразі шелтер забезпечений усім необхідним. Також на місці працює штатний військовий психолог, який допомагає людям, що приїхали з гарячих точок України та перебувають у важкому психологічному стані.

Цілющу терапію «проводить» і сама весна: спокійне місто, щебет птахів, зелені зони, розквітаюча природа. Згорьовані люди потроху приходять до тями, звикають до мирного життя, діляться своїми історіями.

Молода жінка Юлія - корінна жителька Маріуполя. У шелтері живе вже 4 дні, далі планує виїжджати на західну частину України. 4 квітня вона, разом з двома доньками та 71-річною мамою, без речей тікала зі свого міста під обстрілами. До цього родина сиділа у підвалі без зв’язку, де разом із нею перебувало близько 70 людей. За словами Юлії, у холодному підвалі навіть оперували людей. Харчів було обмаль, готували на вогні. Російські окупанти та чеченці грабували оселі маріупольців, дітей вбивали на очах матерів. Жінка зізнається, що, переживши ці події, майже втратила надію на порятунок з дощенту зруйнованого міста.

- Крім усіх жахіть, яких ми зазнавали, дуже страшно було через випадки зґвалтування дітей. А у мене ж дві дівчинки, їх могли побачити чеченці-окупанти. Вибратися з Маріуполя можна було лише в бік російської федерації. Дякую всім небайдужим людям, які допомогли нам потрапити на територію України. Досі не можу повірити, що я у своїй країні, серед чудових українців. Ми такий згуртований народ, ми вміємо виживати, і перемога обов’язково буде за Україною, - ділиться своїми почуттями Юлія.

Запоріжжя продовжує тримати волонтерський фронт. Повноцінний прихисток може отримати цілодобово кожен переселенець з гарячих точок України.