Дифтерія — гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з ураженням серцево-судинної і нервової систем.

Дифтерійна бактерія, потрапляючи у дихальну систему, виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, в результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям.

Захворювання на дифтерію може мати наступні прояви: біль у горлі, підвищена температура, лихоманка, набряк слизової оболонки ротоглотки, наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу, набряк шиї, збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Дифтерія — вакцинокерована інфекція. Хворіють на дифтерію не щеплені або невірно щеплені особи. Захворювання може протікати у вигляді спалахів та спорадичних випадків, це залежить від рівня колективного імунітету.

Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і попередити розвиток небезпечних ускладнень – вакцинація дітей згідно з календарем профілактичних щеплень, ревакцинація дорослих (кожні 10 років).

Вакцинація, як і перенесене захворювання, не гарантує захист від інфікування та захворювання, але у щеплених захворювання буде протікати набагато легше, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно проводити як вакцинацію, так і ревакцинацію.

Для попередження розповсюдження захворювання потрібне раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.

Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії, наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та веде до зниження захворюваності.

Щеплення проводяться у кабінетах щеплень центрів первинної медико-санітарної допомоги за місцем проживання.